Ассоциация помощи пострадавшим инвесторам
12-08-2020 6:58
http://investhelp.com.ua/ru/print/25469

Будівельна афера у Львові
Октябрь 17, 2011 

Вкладники п’ять років чекають квартир, а цапи-відбувайли – вироку.

Судовий розгляд кримінальної справи будівельної афери ПП «ІМК» у Львові нагадує відому приповідку: наша пісня гарна, нова – починаймо її знову.

За 5 років жодних зрушень у справі так і не відбулося: організаторів злочину досі не знайдено і не покарано, а вкладники не отримали відшкодувань. Натомість 14 вересня 2011-го розпочався новий розгляд справи проти колишнього виконавчого директора та бухгалтера-касира, яких називають підставними особами. Таку думку у суді відкрито висловлював не один потерпілий.

Справу будівельної афери у Львові розслідували неправильно

ПП «ІМК» діяло у Львові у 2004-2006 роках – займалось будівництвом житлових будинків на вул. Б. Хмельницького, 107, вул. Варшавській, 46 та вул. Варшавській-Струмок. Для цього були залучені грошові внески близько 70 пайовиків на суму понад 10 млн грн.

Будівельний скандал спалахнув на початку 2006 року. Побачивши порушення термінів будівництва, налякані ситуацією з київською фірмою «Еліта-центр» пайовики масово кинулися до ПП «ІМК» з проханням про повернення грошей. Тоді фактичний власник фірми, який займав посаду заступника директора, а кілька останніх місяців – і посаду директора, громадянин Російської Федерації Олександр Тихонов, а згодом і засновник фірми Юрій Кавецький, прихопивши гроші обманутих вкладників, накивали п’ятами за кордон. 22 березня 2006 року за фактом шахрайства було порушено кримінальну справу за ч. 4 ст. 190, ККУ, яка передбачає від 5-ти до 12 років ув’язнення.

Досудове слідство пішло найлегшим шляхом – вирішило «повішати» вину на виконавчого директора Ігоря Борецького та бухгалтера-касира фірми Ірину Куриляк, яких і кинули за ґрати СІЗО у вересні 2006 року. Справу щодо організаторів афери було виділено в окреме провадження, їх оголосили в міждержавний розшук Інтерполу, але за п’ять років так і не знайшли.

У травні 2007-го Франківський суд розпочав розгляд справи проти І. Борецького й І. Куриляк, під час якого з’ясувалося, що неправильно й неповно проведено досудове слідство й навіть були фальсифікації з матеріалами справи. З’ясувалося, що окремі томи було перешито, а на місці деяких документів виявилися абсолютно інші, які не мають жодної ваги для справи.

У суді сторона потерпілих наполягає на притягненні до кримінальної відповідальності як учасників злочинної групи (крім тих, що перебувають у розшуку) ще трьох осіб – власників будинку на вул. Варшавській, 46 і земельної ділянки на вул. Б. Хмельницького, 107, з якими ПП «ІМК» мало договори про співпрацю. Однак ці документи відсутні у матеріалах справи і відповідно, ці об’єкти виведено з-під відповідальності. У справі є дані про те, що реконструкція та добудова згаданого дому та підготовчі роботи на ділянці проводилися коштом ПП «ІМК». Проте цих осіб навіть під приводом не могли доправити в суд правоохоронні органи – не вдалося встановити їх місцеперебування. А власник ділянки по вул. Б. Хмельницького, 107 фігурував у Львові під зміненим прізвищем, його розшукує за скоєння злочину Дніпропетровське УМВСУ.

Як розповів представник інтересів потерпілих у суді Іван Телішевський, будинок на вул. Варшавській, 46 кілька разів перепродано, сьогодні у його квартирах є мешканці.

За його словами, для обманутих вкладників головне не те, щоби якнайшвидше засудили за шахрайство І. Борецького й І. Куриляк – люди зацікавлені у повноті й об’єктивності слідства. «Органи слідства мали б встановити всіх осіб, причетних до злочину, та з’ясувати, хто з них входив до злочинної групи, а хто ні. Інтерес потерпілих – аби об’єктивно розглянули це питання. На нашу думку, логічним є повернення справи на додаткове розслідування», – сказав Телішевський під час розгляду апеляції.

Будинок на вул.Варшавській,46 у Львові, реконструкція і добудова якого проведена коштом ПП «ІМК»

Організаторів афери прикривали правоохоронці?

Як вказано у матеріалах справи, ще на початку червня 2005 року один із вкладників звернувся зі скаргою до прокурора Шевченківського району Львова на неправомірні дії з боку заступника директора ПП «ІМК» О.Тихонова та просив перевірити законність реконструкції будинку на вул. Варшавській, 46. Власником дому була фізична особа, а роботи здійснювало ПП «ІМК».

«Прокурор відписав потерпілому, що будівництво провадили на законних підставах, тобто фактично приховав злочин. Це заспокоїло вкладників, які надалі вносили кошти», – зазначив І. Телішевський. Після цього вкладник звернувся зі скаргою на неправомірні дії О. Тихонова до прокурора Львівської області, однак, відповіді не отримав.

Окрім того, влітку 2005-го – приблизно за півроку до порушення кримінальної справи(!) – ПП «ІМК» перевіряли ВДСБЕЗ та УБОЗ, які вимагали показати угоди, установчі й дозвільні документи, документи на право будівництва, на земельні ділянки тощо. Як стверджують підсудні, правоохоронні органи надали висновки про те, що не вбачають порушень у діяльності фірми. А це, своєю чергою, додало впевненості потерпілим, як і підсудним, у тому, що з документами в ПП «ІМК» усе гаразд. Однак матеріали цих перевірок досудове слідство чомусь не долучило до справи.

До речі, начальник УМВСУ у Львівській області Віталій Максимов 2006 року заявляв, що у справі ПП «ІМК» буде порушено кримінальні справи і проти певних працівників Львівської міськради. Через п’ять років жодного такого прецеденту не було.

Без вини винуваті

Провівши 68 судових засідань (!), на п’ятому році розгляду справи Франківський районний суд Львова дійшов висновку, що кримінальну справу проти І.Борецького та І. Куриляк слід скерувати на дорозслідування, вказавши, що «органи слідства не зібрали достатніх матеріалів, які б безсумнівно доводили їх вину, оскільки зібрані докази не є переконливими» (постанова від 30 листопада 2010 року).

Як стверджує адвокат І. Борецького Зіновій Москвіта, понад 5 років його підзахисний перебуває під вартою безпідставно, адже заарештували його вийнятково на підставі громадської думки – аби заспокоїти пайовиків, які пікетували обласну прокуратуру й міліцію.

Колишній старший слідчий головного слідчого управління ГУ МВСУ у Львівській області, яке займалося справою ПП «ІМК», Богдан Михайлів каже: «Борецький з’являвся на всі допити, сприяв досудовому слідству. Але це тяжкий злочин, а стаття ККУ передбачає арешт. Деякою мірою я думав і про його безпеку, щоб обурені пайовики не заподіяли йому фізичної шкоди». Не на диктофон у слідчому управлінні зізнаються, що рішення про взяття під варту І. Борецького й І. Куриляк приймали за вказівкою згори.

З.Москвіта стверджує, що досудовим слідством і в суді не здобуто жодних доказів шахрайських дій його підзахисного. «На час перебування Борецького на посаді директора ПП «ІМК» (з вересня 2004 до грудня 2005) готувалася проектна документація і дозволи на будівництво. Цими питаннями займався власник фірми О. Тихонов, який прийняв на роботу Борецького. Жодної посадової інструкції чи переліку обов’язків у мого підзахисного не було. Він виконував вказівки свого власника – підписував угоди з пайовиками, – розповідає адвокат. – Тихонов говорив, що готується проектна документація, – і він у це вірив. Підготовчі роботи проводили. Побачивши порушення термінів будівництва, Борецький звільнився у грудні 2005 року – задовго до порушення кримінальної справи». Показово, що у процесі судового розгляду не один потерпілий прямо заявляв, що нажилися на їх грошах не Борецький і Куриляк, а саме Тихонов – власник фірми.

«Сьогодні і районний, і апеляційний суд – усі прекрасно розуміють, що треба змінювати міру запобіжного заходу, бо 5 років люди безпідставно перебувають під вартою. Але ніхто чомусь не хоче прийняти законного рішення», – каже З. Москвіта. – Тому підсудним надалі навряд чи можна сподіватися на об’єктивний вирок, адже вони фактично відбувають покарання. А який суд у такій ситуації насмілиться сказати, що ці люди не винуваті, і виправдає їх?!».

Система змушує людину зламатися

Друзі та однокурсники І. Борецького – журналісти львівських і київських ЗМІ вражені, що людину, котра фактично сама стала жертвою шахраїв, 5 років без вироку суду тримають під вартою як небезпечного злочинця. Саме тому звернулися до апеляційного суду Львівщини з проханням змінити міру запобіжного заходу. Однак суд заплющив очі на грубе порушення прав людини та відмовився випустити Борецького на поруки трудового колективу чи особисті поруки групи журналістів.

Апеляційний суд Львівської області (колегія суддів під головуванням судді Романюка), частково задовольнивши апеляцію прокуратури Львівської області, «зарубав» дорозслідування і відправив справу на новий судовий розгляд у тому ж складі суду.

Як розповідає адвокат З. Москвіта, на сьогодні його підзахисний психологічно зламаний і зневірений, оскільки у справі ПП «ІМК» не видно світла в кінці тунелю. Система змушує людину скоритися. Даються взнаки і умови утримання в СІЗО, де нема належного медичного забезпечення і тільки півгодинна прогулянка на день, а в одному закритому просторі перебувають 10-20 осіб. І це не рік-два, а п’ять! Увдома ж без батька підростають двоє малолітніх синів, з якими у нього не було тривалих побачень.

 

P.S. На момент виходу публікації стало відомо, що суддя Франківського районного суду Львова Оксана Гінда, яка 5 років розглядала кримінальну справу ПП «ІМК», перейшла на роботу в інший суд. За словами адвоката З.Москвіти, це означатиме, що справу розглядатимуть у новому складі суду з самого початку. А це ще кілька років судової тяганини. На сьогодні виглядає так, що потерпілі змирилися з таким станом справ, оскільки не звертаються з жодними вимогами до міської влади. У той час підсудні (теж потерпілі) залишаються в СІЗО. Хто і як зможе компенсувати їм роки, проведені за ґратами, якщо їх усе ж буде виправдано?!

Коментар:

Євген Захаров, голова правління Української гельсінської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи

Безперечно, таке тривале перебування в СІЗО – п’ять років – це порушення права на справедливий суд, одним із аспектів якого є розгляд справи в суді в розумні терміни.Причина – в нашому законодавстві, яке дозволяє передавати справу на додаткове розслідування без ухвалення вироку, а затримані залишаються в СІЗО. Таке може відбуватися навіть не один-два рази, а три-чотири. Я знаю випадок, коли людину тримали у слідчому ізоляторі без вироку 12 років!

Має бути введене обмеження сумарного терміну перебування під слідством і під судом. Якщо за 2 роки не змогли розслідувати злочин і довести в суді вину обвинуваченого – звільняйте його. Щось подібне мають записати в новому КПК України, який обіцяють ухвалити ще цього року.

Справу у Європейському суді за таких умов затримані, безперечно, виграють. Там визнають порушення права на справедливий суд – і потерпілі отримають відповідну сатисфакцію.

Петро Горак,
газета «Інформатор»


Назад Печать