Ассоциация помощи пострадавшим инвесторам
02-03-2021 7:03
http://investhelp.com.ua/ru/print/26505

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Ноябрь 30, 1900 

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

 

27 липня 2011 року  

м. Київ  

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах  

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:  

 

Головуючого  Сімоненко В.М.  

 

суддів:             Гончара В.П.  

Лесько А.О.  

                          Карпенко С.О.  

Ступак О.В.  

 

               

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс» (далі – ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс») до ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, про розірвання інвестиційного договору, визнання недійсним акта приймання-передачі та довідки, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс» про визнання недійсною додаткової угоди та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою      ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2011 року,  

  в с т а н о в и л а:  

  У вересні 2010 року ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання інвестиційного договору, визнання недійсним акта приймання-передачі та довідки, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним реєстрації права власності. Свої вимоги мотивувало тим, що                  31 липня 2003 року між ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» та ОСОБА_5 було укладено інвестиційний договір № Т-43, об’єктом інвестування була квартира АДРЕСА_1 вартістю                      145 017 умовних одиниць, що еквівалентно до гривні становило                       773 201 грн. 60 коп. 5 квітня 2007 року ОСОБА_5 внесено на поточний рахунок банку грошову суму розміром 761 793 грн. 05 коп.  Того ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_5 відступив, а                    ОСОБА_4 прийняв на себе право вимагати виконання зобов’язань за інвестиційним договором. Вказаний договір про відступлення права вимоги було укладено без згоди ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс».  

  31 грудня 2008 року на підставі акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта було прийнято в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_1, а розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації вказаному будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.  

  5 липня 2010 року між ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» та                  ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до інвестиційного договору, згідно якої збільшено вартість об’єкта інвестування до 911 793 грн. 05 коп. та змінено порядок розрахунків за інвестиційним договором, зокрема, доплату до повної вартості об’єкта інвестування в сумі 150 тис. грн. ОСОБА_4 зобов’язався здійснити в строк до 5 липня 2010 року включно. Протягом обумовленого сторонами строку, 5 липня 2010 року на поточний рахунок ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» ОСОБА_4 було сплачено                  149 997 грн. Копії квитанцій про оплату ОСОБА_4 передав генеральному директору вказаного товариства, взамін чого останній передав ОСОБА_4 для оформлення права власності на квартиру акт приймання-передачі квартири, оригінал технічного паспорту на квартиру, довідку про стовідсоткове фінансування будівництва вказаної вище квартири.  Три гривні ОСОБА_4 пообіцяв доплатити протягом дня, однак, ні 5 липня 2011 року, ні протягом наступних днів доплати не здійснив, почавши уникати спілкування. Крім того, після здійснення банківської операції зі сплати 149 997 грн. ОСОБА_4 того ж дня звернувся до банку із заявою про анулювання платежу.  

  У зв’язку з порушенням ОСОБА_4 умов інвестиційного договору та додаткової угоди до інвестиційного договору позивач просив суд розірвати вказані договори та визнати недійсними документи, які були передані ОСОБА_4 для оформлення права власності на квартиру. Крім того, позивач просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 12 липня 2010 року, видане ОСОБА_4 та реєстрацію права власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру.  

  Не погоджуючись з позовом ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс», у листопаді 2010 року ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву, вимоги якої мотивував тим, що підписував додаткову угоду на невигідних для себе умовах під психологічним тиском проти власної волі лише з метою отримати документи, необхідні для оформлення права власності на квартиру, адже його відмова в укладенні додаткової угоди могла призвести до неможливості отримання таких документів. Із наведених підстав ОСОБА_4 просив суд визнати додаткову угоду недійсною та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн., спричинену постійним психологічним тиском.  

  Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від                          11 травня 2011 року, позов ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» задоволено частково: розірвано інвестиційний договір № Т-43 від 31 липня 2003 року, укладений між ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» та ОСОБА_4; припинено право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1; визнано за ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» право власності на зазначену квартиру; витребувано з володіння                  ОСОБА_4 на користь ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» оригінал технічного паспорту на вказану квартиру; визнано недійсним свідоцтво про право власності серії САЕ № 062678 від 12 липня 2010 року на квартиру                 АДРЕСА_1, видане Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради на ім’я ОСОБА_4; скасовано державну реєстрацію права власності, проведену 26 серпня 2010 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації справа власності на об’єкти нерухомого майна» за ОСОБА_4; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.        

        У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухвалених судових рішень першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.  

  Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Задовольняючи частково позов ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс», суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що невиконання ОСОБА_4 вимог додаткової угоди від 05.07.2010 року та не перерахування коштів в розмірі 150 000 грн. в строк до 05.07.2010 року є істотним порушенням умов договору, оскільки позивач не отримав прибутку, що на думку судів є підставою для розірвання договору. У зв’язку з задоволенням вимоги про розірвання інвестиційного договору, суд припинив право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру та визнав таке право за ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс». Відповідно були задоволені вимоги первісного позову про витребування у відповідача оригіналу технічного паспорту на квартиру, визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4      

  Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з недоведеності психологічного тиску на відповідача зі сторони позивача щодо примушування укласти додаткову угоду.  

  Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.  

  Судами встановлено, що 31 липня 2003 року між ЗАТ  «Торговий дім «Інтерсервіс» (після зміни назви з 21.04.2010 року - ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»)  та ОСОБА_5 було укладено інвестиційний договір № Т-43, об’єктом інвестування була квартира АДРЕСА_1 вартістю 145 017 умовних одиниць, що на день укладення договору було еквівалентно 773 201 грн. 60 коп. Плановий термін введення будинку в експлуатацію – ІV квартал 2004 року (а.с.8-13).  

  Згідно з п. 3.1 інвестиційного договору розрахунки за об’єкт інвестування здійснюються в національній валюті з урахуванням змін курсу гривні до умовної одиниці, який встановлено НБУ в день перерахування коштів. Крім того, згідно п. 3.4 вартість об’єкта сплачується інвестором самостійно та без урахування ПДВ.  

  Додатковими угодами від 18 грудня 2003 року, 20 травня 2003 року,             19 квітня 2004 року, 1 вересня 2004 року у зв’язку зі змінами графіку будівництва та перенесенням терміну введення будинку в експлуатацію сторони переносили дату сплати інвестором коштів та тимчасово призупиняли такі сплати. (а.с.11-14).  

  28 квітня 2006 року ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» видано довідку про те, що станом на 21 квітня 2006 року ОСОБА_5 виконав свої зобов’язання із забезпечення фінансування будівництва об’єкта за адресою: АДРЕСА_1, сплативши 761 793 грн. 05 коп. (а.с.144).  

  5 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_5 відступив, а ОСОБА_4 прийняв на себе право вимагати виконання зобов’язань за інвестиційним договором. (а.с.18).  

  31 грудня 2008 року на підставі акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта було прийнято в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_1, а розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації вказаному будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.  

  11 січня 2010 року ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» направило ОСОБА_4 листа, в якому зазначало про подорожчання вартості будівельних матеріалів та будівельно-монтажних робіт, про рішення Київської міської ради щодо передачі Київській міській державній адміністрації грошової компенсації вартості 10 % загальної площі вказаного житлового будинку, що завдало збитків ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс». Враховуючи небажання ОСОБА_4 внести зміни до інвестиційного договору про збільшення вартості об’єкту інвестування, наявність заборгованості за інвестиційним договором, ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» у зазначеному листі просило ОСОБА_4 повідомити реквізити для повернення сплачених грошових коштів як наслідок припинення дії договору у відповідності до п. 3.6 вказаного договору. Крім того, у вказаному листі ЗАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» повідомляло, що у разі неповідомлення в строк до 25 січня 2010 року реквізитів рахунку, сплачені ОСОБА_4 кошти будуть перераховані на депозитний рахунок приватного нотаріуса (а.с.147-148).  

  5 липня 2010 року між ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» та               ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до інвестиційного договору, згідно якої збільшено вартість об’єкта інвестування до 911 793 грн. 05 коп. та змінено порядок розрахунків за інвестиційним договором, зокрема, доплату до повної вартості об’єкта інвестування в сумі 150 тис. грн. ОСОБА_4 зобов’язався здійснити в строк до 5 липня 2010 року включно. Протягом обумовленого сторонами строку, 5 липня 2010 року на поточний рахунок ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» ОСОБА_4 було сплачено                 149 997 грн., а ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» видано ОСОБА_4 довідку про фінансування об’єкта будівництва в повному обсязі та складено акт приймання-передачі інвестованої квартири. (а.с.19,23). Увечері того ж дня банківська операція по здійсненню перерахування 149 997 грн. була скасована ОСОБА_4 без повідомлення позивача.    

На підставі отриманих документів ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та здійснив державну реєстрацію права власності в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна. (а.с.175,176).  

        У відповідності до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення сторонами договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.  

        Застосовуючи вказану норму, суд першої інстанції дійшов висновку, що невиконання відповідачем своїх зобов’язань за додатковою угодою призвело до завдання шкоди основній меті господарської діяльності позивача – отримання прибутку. Але такий висновок зроблено без урахування положень ст. 22 ЦК України, оскільки неотримання прибутку бажаного розміру внаслідок господарської діяльності  не є шкодою, в розумінні                    ст. 22 ЦК України, а  тому невиконання додаткової угоди від 5 липня 2010 року та несплата відповідачем в строк до 5 липня 2010 року 150 тис. грн. не може вважатись істотним порушенням умов договору, яке може бути підставою для розірвання договору.    

   

Крім того, відповідно до ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються на майбутнє. Однак, припиняючи право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, яке виникло до розірвання договору, суди, у порушення вищезазначеного, виходили з того, що це є наслідком розірвання договору.  

  Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на допущені порушення норм матеріального права.  

  Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.    

            З огляду на викладене, ухвалені в справі судові рішення в частині задоволенні вимог позову ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.  

  </sp


Назад Печать