П О С Т А Н О В А

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19 вересня 2006 року                                                               м.Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

за участю представників сторін:

позивача – Циганенко О.С., Голобородько Т.В.,

відповідача – Гадомського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні    касаційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації на постанову Вищого господарського суду України від 18 травня 2006 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фостер” до Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації, треті особи: Комунальна корпорація “Київавтодор”,  Управління Державного казначейства у місті Києві, Київська міська державна адміністрація,  про розірвання договору і стягнення збитків,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю “Фостер” (далі- Інвестор)  звернулося  у господарський суд міста Києва з позовом до Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації (далі – Управління) про розірвання інвестиційного договору № 049-13/і/4 від 29 липня 2003 року щодо будівництва підземного пішохідного переходу з нежитловими  приміщеннями торгівельно-побутового комплексу під проїзною частиною на проспекті  Бажана біля станції метрополітену „Харківська” та стягнення 1 376 517, 44 грн.   збитків, що пов’язані з витратами за інвестиційним договором та збитків, спричинених інфляцією. 

Позовні вимоги  обґрунтовані тим, що відповідачем   не  вжито заходів  у сприянні підписання розпорядження Київської міської державної адміністрації про надання дозволу товариству здійснювати передбачені умовами договору роботи, що необхідно для належного виконання зобов’язань. Відсутність такого розпорядження фактично унеможливлює досягнення позивачем цілей інвестиційного договору. Такі обставини є підставою для розірвання договору згідно п.2 ст. 651 ЦК України та стягнення збитків відповідно до ст. 653 цього кодексу. 

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, оскільки порядок опрацювання проекту розпорядження не є умовою інвестиційного договору, підготовка і видання розпоряджень Київської міської державної  адміністрації передбачені не умовами договору, а Регламентом, тому управлінням порушень умов інвестиційного договору та вимог нормативно-правових актів не допущено. 

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 грудня 2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2006 року, позов задоволено частково; розірвано  спірний інвестиційний договір та з  відповідача стягнуто 1 148 390, 38 грн. збитків; в решті вимог щодо стягнення збитків, спричинених інфляцією, в позові відмовлено, за відсутністю у відповідача грошових зобов’язань перед позивачем.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 травня 2006 року вказані  рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.

 У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності Конституції України та неправильного застосування, порушення судом норм матеріального права.

 Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 липня 2006 року порушено провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2006 року  у справі № 32/418.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, господарські суди першої, апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем було допущено суттєве порушення умов інвестиційного договору, а саме – не було надано позивачу сприяння у отриманні розпорядження Київської міської держадміністрації, яке є підставою для оформлення архітектурно-планувального завдання.

Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційної інстанції, погодившись з висновками судів  про те, що відповідач є представником Київської міської державної адміністрації у спірних правовідносинах і саме відповідачем було суттєво порушено умови інвестиційного договору.

Проте з такими висновками  погодитися не можна.

Судами першої та апеляційної інстанцій  встановлено, що 29 липня 2003 року між  Управлінням, Інвестором та комунальною корпорацією “Київавтодор” було укладено інвестиційний договір № 049-13/і/4 про будівництво підземного пішохідного переходу з нежитловими приміщеннями торговельно-побутового комплексу під проїзною частиною на проспекті Бажана біля станції метрополітену “Харківська”.

За умовами договору (п.3.1.) до обов’язків Управління віднесено здійснення контролю за дотриманням виконання умов інвестиційного конкурсу, цієї угоди, конкурсних пропозицій інвестора під час реалізації цього договору.

Стаття 237 ЦК України серед підстав виникнення представництва визначає договір, закон, акт органу юридичної особи та інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

Суди попередніх інстанцій дійшовши висновку, що відповідач виступав як представник Київської міської державної адміністрації ( далі – КМДА), в порушення  положень п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29 грудня 1976 року, не вказали на підставі якої норми закону відповідачеві були делеговані такі повноваження.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами не досліджено питання щодо компетенції відповідача по відношенню до КМДА.

Таким чином господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнивши  позов з тих підстав, що відповідачем порушені умови інвестиційного договору, не встановив належним чином, в чому саме полягають ці порушення та не навів правового обґрунтування зазначеного висновку.

За таких обставин також не можна погодитися і з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях відповідача у спірних правовідносинах складу цивільного правопорушення, зокрема його вини в завданих збитках, і відповідно, наявності підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Викладене підтверджує, що господарські суди всіх інстанцій неправильно застосували норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого ухвалено необґрунтовані рішення і постанови,  які підлягають скасуванню, а справа -  передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити правове становище сторін у спірних правовідносинах та з’ясувати їх дійсні права і обов’язки, правильно застосувати законодавство, що їх регулює, та ухвалити обґрунтоване рішення.          

         Керуючись ст.ст. 11117 – 11120 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 Касаційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 травня 2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2006 року та рішення господарського суду міста Києва від 12 грудня 2005 року у справі № 32/418 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

 Постанова є остаточною  і оскарженню не підлягає.