Справа №  2-240/10  

Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

18 лютого 2010 року                                                                                                           м. Харків

      Червонозаводський районний суд м. Харкова в складі:

     головуючого - судді Прошутя І.Д.,

     при секретарі -          Рябіковій Ю.В.,

     розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  проектно-будівельного  концерну «Прогрес», третя особа – Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області,  про визнання угоди недійсною, -

в с т а н о в и в:

      16 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір відступлення права вимоги квартири за №5/9 від 03.06.2008 року, укладений між нею та проектно-будівельним концерном «Прогрес», як такий, що суперечить актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства; стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 279991,48 грн., еквівалентній 36362,53 долари США, по офіційному курсу НБУ: 7,70 грн. за 1 долар США на день пред»явлення позову; судові витрати: судовий збір 1700 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень, витрати на правову допомогу – 10000 гривень.

     Свої вимоги вона обґрунтовувала тим, що уклавши договір відступлення права вимоги квартири прийняла на себе обов»язки інвестування житла в порядку пайової участі у будівництві, шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача, отримала право вимагати від ГУМВСУ в Харківській області надання однокімнатної квартири в 9 секції житлового будинку по проспекту Перемоги, 59 в м.Харкові, загальною площею 44,9 кв.м.

     Зазначила, що за вказаним договором частково виконала обов»язки, сплативши на рахунок відповідача в період з 06.06 2008 року по 18.11.2008 року грошову суму в розмірі 182243.16 грн., еквівалентній 36362,53 долари США по офіційному курсу НБУ, що діяв на дату оплати. Станом на 16 лютого 2009 року за договором перед позивачем існує заборгованість в сумі 279991,48 грн. У зв»язку  з погіршенням фінансового стану вона намагалася припинити відносини з відповідачем, однак домовленості досягнуто не було.

     Вважає, що договір відступлення права вимоги квартири не відповідає вимогам Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майно при будівництві житла та операціях з нерухомістю», №978-ІV від 19.03.2003 року, Закону України «Про інвестиційну діяльність», №1560-ХІІ від 18.09.1991 року, Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», №2664-ІІІ від 12.07.2001 року і тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст.203 ЦК України.      

     В березні 2009 року представник позивача – ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності, подала доповнення до позовної заяви, відповідно до яких уточнила і доповнила позовні вимоги /а.с. 26-30/. Просить визнати договір уступки права вимоги квартири недійсним, як такий, що суперечить актам  цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, і зобов»язати відповідача повернути ОСОБА_1 грошову суму в розмірі  279991,48 грн., еквівалентній 36362,53 долари США по офіційному курсу НБУ, що діяв на час пред»явлення позову, а також судові втрати.

     В обґрунтування позовних вимог вказує, що правовою підставою визнання недійсним договору відступлення права вимоги квартири є недодержання на момент укладання вимог ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки зміст договору не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства. Вважає, що при укладанні договору позивачем і відповідачем порушено абз. 2 ч.3 ст.6 ЦК України, відповідно до п.1 ст.628 і ст.203 ЦК України. Правовідносини, що виникли на підставі договору, регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність», який передбачає можливість заохочення інвестицій  в житлове будівництво шляхом укладання інвестиційних договорів.  Цей закон забороняє укладати інвестиційні договори з безпосереднім залученням коштів фізичних осіб. В порушення положень цього закону відповідач, виступаючи інвестором згідно п.1.2 Договору №52 від 29 травня 2007 року щодо пайової участі в будівництві, передав свої права позивачу на підставі договору відступлення права вимоги квартири за №59 від 03.06.2008 р. Таким чином, відповідач безпідставно залучив кошти позивача в фінансування житлового будівництва, чим порушив ч.3 ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», оскільки об»єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об»єкти житлового будівництва. Крім того, відповідач також порушив вимоги статті 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», оскільки не мав законних підстав самостійно організувати масове житлове будівництво та заохочувати кошти фізичних осіб шляхом укладання договорів, які передбачають здійснення довірчого управління грошовими коштами. Позивач не відноситься до суб»єктів фінансування будівництва, тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач відступив право вимоги квартири позивачу безпідставно і здійснював свою діяльність без отримання ліцензії, що порушує положення Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», №2664-ІІІ від 21.07.2001 року.

     На підставі викладеного вважає, що зміст укладеного договору відступлення права вимоги квартири за №5/9 від 03.06.2008 року суперечить актам цивільного законодавства, а саме абзацу 2 ч.3 ст.6, ч.1 ст.203, ч.1 ст.628 ЦК України, ч.3 ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст.ст.  3, 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», і підлягає визнанню недійсним на підставі 215 ЦК України.

     В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснивши, що позивач бажає повернути сплачені кошти і не бажає набувати квартиру на зазначених умовах.

     Представник відповідача – ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, пояснивши, що всі заяви позивачів побудовані на припущеннях. За своїм правовим статусом договір відступлення права вимоги є договором похідним від основного договору, в якому власне і передбачено відповідне право вимоги. Договір відступлення не погоджувався з ГУМВСУ в Харківський області, однак повністю відповідає діючому законодавству. Підстав для задоволення позову не має.

     Третя особа – представник ГУМВСУ в Харківській області ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності, просив прийняти рішення по справі на розсуд суду, пояснивши, що ПБК «Прогрес» не погоджував з ГУМВСУ в Харківській області договір відступлення   права вимоги укладений з ОСОБА_1 Крім того, фінансування будівництва 9 секції житлового будинку по проспекту Перемоги, 59 в м.Харкові припинено з вересня 2009 року. В майбутньому ГУМВСУ в Харківській області має намір розірвати договір пайової участі в будівництві, укладений з ПБК «Прогрес», оскільки необхідно завершити будівництво.

     Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги  задоволенню не підлягають з наступних підстав.

     Згідно положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

     Судом встановлено, що договором відступлення за №5/9 від 03.06.2008 року, який являється похідним від основного договору пайової участі у будівництві №52 від 29 травня 2007 року, ПБК «Прогрес» відступив ОСОБА_1 право вимоги до ГУМВСУ в Харківській області передачі  однокімнатної квартири №470, загальною площею 44,9 кв.м. в 9-й секції  житлового будинку по проспекту Перемоги, 59 в м.Харкові (а.с.8-10).

     Право вимоги випливає із договору пайової участі, укладеного між ПБК «Прогрес» та ГУМВСУ в Харківській області, згідно предмету якого замовник із залученням коштів пайовика, здійснює будівництво та здає в експлуатацію 9 секцію житлового будинку і передає пайовику готове житло – квартири з різною кількістю кімнат у розмірі 80 відсотків загальної площі житла і також всі нежитлові приміщення включно з приміщеннями технічного поверху, а пайовик здійснює інвестування в порядку пайової участі у будівництві житла шляхом перерахування коштів, передачі матеріальних активів та виконанні будівельно-монтажних робіт (а.с.17-18).

     Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов»язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором.  

     Відповідно до ст.513 ЦК України правочин щодо зміни кредитора у зобов»язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов»язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

     Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов»язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги.

     Відповідно до ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права, а саме право вимоги, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

     Таким чином, договір відступлення права вимоги діє разом з основним договором, не породжує нових зобов»язань в правовідношенні між сторонами за основним договором. А лише змінює кредитора у відповідному правовідношенні, тобто особу яка має право вимагати виконання певного зобов»язання на свою користь.

     Відповідно до ст.ст. 58, 59, 60 ЦПК України сторони повинні довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підставу  своїх вимог і заперечень. Крім того, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

     Із матеріалів справи вбачається, що позивач не надала належних доказів  стосовно того, що сплачені нею грошові кошти в період з 06.06 2008 року по 18.11.2008 року за договором відступлення права вимоги квартири інвестовані в будівництво саме квартири АДРЕСА_1.

     Згідно виписок з рахунків, наданих суду, грошові кошти від ОСОБА_1 фактично надходили на поточний рахунок відповідача, знеособлювались з іншими коштами, у зв»язку з чим неможливо деталізувати якому саме отримувачу направлені кошти отримані від ОСОБА_1, з урахуванням того, що підставу для їх сплати у відповідному платіжному документі зазначає сам платник, а не отримувач коштів. Ці факти позивач та його представник у встановленому законодавством порядку не оскаржували та не надали до суду відповідних доказів, які їх заперечували.

     Із матеріалів справи вбачається, що ПБК «Прогрес» як інвестор свої обов’язки щодо внесення інвестицій по оплаті будівництва 9 секціїї житлового будинку по проспекту Перемоги, 59 в м.Харкові виконував по вересень 2009 року. На цей момент побудовано 4 поверхи і будівництво призупинено до поновлення фінансування.      Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не являється учасником інвестиційного процесу й виниклі правовідносини не регулюються спеціальним законом «Про інвестиційну діяльність», який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних осіб в інвестиційну діяльність.

     Обставини того, що між позивачем і відповідачем виникли правовідносини, що регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність», Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», Законом України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», та Законом України «Про банки і банківську діяльність» судом не встановлено.

     Відступлення від положень актів цивільного законодавства на яких наполягає позивач або суперечення змісту правочину вимогам ЦК України чи зазначеним позивачем законам або моральним засадам суспільства, чи не включення до договору умов, які є обов»язковими до актів цивільного законодавства, судом не встановлено, а тому посилання позивача про порушення відповідачем положень абзацу 2 ч.3 ст.6, ч.1 ст.628, ч.1 ст.203, ст. 215  ЦК України, суд вважає безпідставними.  

     Вирішуючи питання про визнання договору відступлення недійсним, суд керувався постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, де роз»яснино, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

     Також необхідно врахувати, що позивач не ставить питання про визнання договору відступлення права вимоги квартири неукладеним, хоча вважає, що відсутні встановлені законодавством необхідні умови для його укладення.

     Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору відступлення права вимоги квартири недійсним, суд відмовляє у задоволенні інших позовних вимог, у зв’язку із чим позов задоволенню не підлягає.

     Керуючись ст.ст. 11, 58, 59, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 512, 513, 516, 656 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, суд, -

В И Р І Ш И В  :

      В задоволенні позову ОСОБА_1 до  проектно-будівельного  концерну «Прогрес», третя особа – Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області,  про визнання угоди недійсною відмовити.

     Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення, з подачею її копії до апеляційного суду.

     Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

     Рішення складено і віддруковано суддею в нарадчій кімнаті.

  СУДДЯ -  

      Повний текст рішення виготовлений 19.02.2010 р.

  СУДДЯ -