За останні роки архітектура столиці значно змінилася. Містобудівникам і архітекторам вдалося зробити безліч нового, але, на жаль, не вдалося відстояти багато пам&lquot;ятників архітектури. Вони швидко горять або повільно руйнуються. І мало хто зараз думає про їхнє збереження. Забудовникам набагато вигідніше, коли недоторканна історична будівля зруйнується або перейде в розряд аварійних, і її можна буде законно знести, побудувавши на цьому місці черговий «шедевр» сучасної архітектури.

А на Подолі ніжною музикою наповниться моя душа?
Формальним приводом для підготовки цього матеріалу можна вважати розробку нового Генерального плану розвитку Києва і його приміської зони до 2025 року. Стратегічний містобудівний документ, практично розроблений і, можливо, в кінці, а скоріше – на початку майбутнього року буде направлений до Київради і Кабінету Міністрів на затвердження і погодження.

Але це лише формальний привід...

Одного осіннього дня на Майдані Незалежності я зустрів літнього, але досить бадьорого чоловіка, який розповідав, якою красивою була площа Калініна в роки його молодості. Мені стало цікаво, і я вирішив ближче познайомитися з ним. Виявилося що Роман, якому, як він сам сказав, всього лише 83 роки, приїхав до столиці з Бердичева. Найбільше йому не сподобалося те, що в Києві залишилося дуже мало каштанів, та й новий Майдан Незалежності його не особливо надихнув.

«Раніше тут були гарні каштани. Куди вони поділися?» - поставив мені питання гість із Житомирської області...

Саме ця випадкова зустріч на головній площі незалежної України і змусила мене замислитися і поставити вже собі питання: «А на Подолі ніжною музикою наповниться моя душа?». Захотілося раптом розібратися, що вдалося столичним зодчим зробити за роки незалежності для формування нового вигляду столиці України...

Архітектурні промахи
Одного разу під час інтерв&lquot;ю з народним архітектором України Валентином Єжовим я поставив йому запитання, як він оцінює архітектурне перетворення столиці в останні роки.

І відомий зодчий, якого на превеликий жаль, вже немає з нами, відповів: «За останні 5-6 років Київ різко змінився. У його архітектурі з&lquot;явився лиск столичного міста, і це не може не радувати. Є вдало реалізовані архітектурні проекти, що вписалися в існуючу забудову, проте є й очевидні промахи».

До таких очевидних промахів багато хто відносить будівництво житлового комплексу по вул. Михайла Грушевського, 9-А у Печерському районі. Правда, заради справедливості варто відзначити, що столичні зодчі ще на етапі консультативного розгляду, яке проходило в «далекому» 2003 році, відзначали, що новий об&lquot;єкт практично «вб&lquot;є» ідею формування паркової алеї. Відчувши недобре, зодчі вже тоді запропонували знизити поверховість і переробити саму композицію побудови. Але хто почув цей заклик? Будинок стоїть, і вже навіть добудовується друга черга...

Вдала спроба реалізації проекту на Грушевського, 9-А призвела до того, що сьогодні завершується реалізація ще одного проекту, який змінює звичну київську панораму... По вулиці Івана Мазепи (Січневого Повстання), 11-Б зводиться житловий комплекс.

Архітектурних промахів за роки незалежності в столиці Україні накопичилося чимало. Один мій знайомий, корінний киянин, каже, що в Києві не вдалося, як це зробили в Празі або Будапешті, комплексно зберегти ансамбль старого міста. І зараз необхідно дуже дбайливо підходити до збереження вже окремих старих будівель...

У своїй книзі «Півстоліття очима архітектора» Валентин Єжов пише: «Київ – прекрасне, мальовниче місто, але зовсім не за рахунок містобудівних ідей, а за рахунок унікального ландшафту і окремих унікальних архітектурних споруд та пам&lquot;яток історії (Лавра, Софійський заповідник, Андріївська церква, Маріїнський палац, Університет та інші), які дивно вросли в цей природний дар міста.

Архітектурне формування історичного центру і вибіркова забудова Києва стикається з низкою серйозних проблем, пов&lquot;язаних з правильністю прогнозування та подальшого розвитку столиці, відсутністю науково обґрунтованого підходу і жорстких правил реконструкції центру, встановлення та узаконення «блакитних ліній», відтворення історично сформованого в довоєнний період силуету Києва з боку Дніпра...».

А хати горять і горять
У щоденниковому записі Михайла Булгакова, який відноситься до далекого вже 1923 року, про Київ йдеться: «У самому місті теж є порядні діри. Так, у колишньої Царської площі на початку Хрещатика, замість величезного семиповерхового будинку стоїть обвуглений скелет.

Цікаво, що найбурхливіший час будинок пережив і пропав на госпрозрахунку... Була в цьому будинку установа господарсько-продовольчого типу. І був, як годиться, завідувач. І дозавідувався він до того, що або самому в прірву, або канцелярії його згоріти. І загорілася вночі канцелярія.

Злетілися, як соколи, пожежники, що знаходяться на госпрозрахунку. І вийшов завідувач, почав крутитися між мідними касками. І немов зачарував шланги.

Лилася вода, гриміла лайка, лазили по сходах, і нічого не вийшло – не відстояли канцелярію. Але клятий вогонь, який не перебуває на госпрозрахунку і не піддається чаклунству, з канцелярії поліз далі і вище, і будинок згорів, як солом&lquot;яний...»

Горять київські будинки і за наших днів. При цьому треба відзначити, що це не просто будинки, а пам&lquot;ятники архітектури... Відсутність фінансових ресурсів для підтримки їх у привабливому вигляді вирішується кардинально: старовинні будівлі чомусь горять...

Пару років тому згоріли відразу три таких будинки: по вул. Велика Житомирська, 40 (будинок 1912 р.), по Набережному шосе, 4 (одна з найстаріших дерев&lquot;яних будівель Києва) та по вул. Гончара, 47-Б.

Сумна статистика характерна і для поточного року... У червні в центрі Києва біля готелю Hyatt згоріла унікальна споруда в стилі модерн. «Стверджувати, що це умисне знищення пам&lquot;ятки архітектури, юридично немає підстав, але привертає увагу одна нехороша закономірність. Як завжди, знищення будівлі сталося у вихідні дні, коли кияни були відвернені святкуванням Трійці, і новина про пожежу менш актуалізована», - прокоментував сумну подію голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

Одвічне запитання: «Що робити?»
Юрій Пісковський, із серпня 1993 року по червень 1996 року – головний архітектор Києва, каже, що характерною особливістю міст сьогодні є фатальний факт – з них «йде» природа і культура. Цьому сприяє невгамовне бажання певних владних і бізнес-структур отримати наживу, яке, в свою чергу, породжує агресію, падіння моральності, розшарування суспільства...

Настав час переосмислити значення такого поняття, як «місто», слід переглянути і комунікаційні зв&lquot;язки в його структурі, змінити поняття якості життя, що забезпечить гармонію соціуму. Необхідно закладати багаторічну містобудівну стратегію на принципово нових засадах.

І Ю.Пісковський називає лише деякі міркування щодо можливих напрямів в розвитку міста і, зокрема, столиці. Він переконаний, що за останнє десятиліття в Києві склалася практика проектування і будівництва, яка ілюструє грубі порушення елементарних містобудівних правил: невиправдане деформування функціонального зонування території; дестабілізація організації руху транспорту, особливо в центральній частині міста; розміщення об&lquot;єктів різних функцій на територіях, не призначених для цих цілей, з грубим порушенням санітарних, протипожежних, екологічних та інших вимог, що, зокрема, визначило дисбаланс у формуванні міського простору.

У зв&lquot;язку з цим організація життєвих процесів городян надзвичайно ускладнена. При цьому архітектоніка як наука про закономірності побудови простору грубо ігнорується.

З метою зміни ситуації, що склалася, на думку Юрія Пісковський, необхідно прийняти відповідну «Доктрину містобудівної естетики формування простору Києва».

Микола Бойко, спеціально для ИА «Україна Комунальна»