Після чотирирічного розгляду у судах найбільшої у Львові будівельної афери підприємства «Інвестиції. Маркетинг. Консалтинг» справа зайшла у глухий кут. 70 пайовиків залишаються без грошей і квартир, а під вартою понад 5(!) років без вироку перебувають цапи-відбувайли.

14 вересня 2011 року Франківський районний суд (той самий, який 4 роки розглядав цю справу і не зміг винести вирок) розпочав новий судовий розгляд справи.

За два дні до цього виповнилося 5 років, як були арештовані екс-директор фірми «ІМК» Ігор Борецький та бухгалтер-касир Ірина Куриляк. Досі без доведеної вини і вироку суду вони перебувають у стінах Львівського СІЗО.

Передісторія

ПП "ІМК" залучало пайові внески людей для спорудження житлових будинків у Львові по вул. Б.Хмельницького, 107, вул. Варшавській-Струмок та реконструкції будинку на вул. Варшавській, 46. Для цього «ІМК» уклало угоди з власниками будинку та земельних ділянок. Люди охоче вкладали кошти, оскільки вартість квадратного метра була заманливою. Велась реконструкція та відбувалося закладання фундаменту. Однак у 2005 році після розголосу афери з «Еліта-Центром» пайовики почали цікавитися ситуацією з будівництвом і масово вимагати повернути гроші. Власники фірми, не маючи в наявності необхідних коштів або не бажаючи їх повернути, запевняли, що все йде за планом і немає про що турбуватись. Однак не так сталось. Усе відбулося за тією ж схемою, що й у Києві. Внаслідок львівської афери постраждали 70 пайовиків, зазнавши збитків на загальну суму близько 10 млн. грн.

Правоохоронні органи порушили кримінальну справу за ч. 4 ст. 190 ККУ (шахрайство в особливо великих розмірах), що передбачає покарання від 5 до 12 років.

Пікети потерпілих у цій справі змушували правоохоронців вдатися до радикальних заходів. Зокрема, вони висунули звинувачення і заарештували двох працівників фірми, які досі були лише свідками у справі і з’являлися на усі допити – екс-директора Ігоря Борецького та бухгалтера-касира Ірину Куриляк. Усіх працівників підприємства слідство визнало членами злочинного угруповання. Головні ж організатори – власник підприємства, громадянин Росії Олександр Тіхонов та засновник Юрій Кавецький – зникли.

Відтак Ігор Борецький та Ірина Куриляк з 12 вересня 2006 року перебувають у львівському СІЗО. Олександр Тихонов і Юрій Кавецький – у міжнародному розшуку.

7 травня 2007 року Франківський районний суд міста Львова розпочав розгляд кримінальної справи. Після десятків засідань суд не зміг розібратись у справі і 30 листопада 2010 року вирішив відправити її на дорозслідування, бо органи слідства не зібрали переконливих доказів вини підсудних. Попри те, що саме потерпілі наполягали на дорозслідуванні, прокуратура оскаржила це рішення, вимагаючи нового судового розгляду.

27 липня 2011 року Апеляційний суд Львівської області задовольнив прохання прокуратури і відправив справу на новий судовий розгляд назад у тому ж складі суду.

Ситуація ускладнилася ще й через те, що зникла частина матеріалів. Зокрема, матеріали перевірок багатьох інстанцій, правоохоронних органів, які не виявили порушень на підприємстві. Також зникли угоди між фірмою «ІМК» та власниками будинку і земельних ділянок. Самі власники ділянок не з’являлися на судове засідання і навіть доручення правоохоронцям примусово привести їх нічого не дали. 

Таким чином справу знову почали з чистого аркуша, ніби й не було років судової тяганини.

Позиція потерпілих

Пайовики, звичайно, вимагають свої квартири або принаймні грошову компенсацію. Однак за роки тяганини вони зрозуміли, що справа не зовсім така однозначна, як змальовують її правоохоронні органи. Після десятків судових засідань вони побачили: навряд чи ті, хто опинився на лаві підсудних, мають вкрадені кошти і якимось чином можуть їх повернути. Потерпілі не бачать можливості повернення грошей через винесення вироку І. Борецькому та І.Куриляк. Саме тому вони вимагали дорозслідування справи, а також притягнення до відповідальності не лише втікачів, а й власників земельних ділянок, працівників міськради та правоохоронних органів.

Разом з тим, не вірячи у винуватість підсудних, пайовики виступають проти зміни запобіжного заходу до них. Для них це заручники, завдяки яким, можливо, вдасться відстояти щось своє. І вони не приховують цього.

«Якщо їх випустять, то ми вже точно не побачимо ніяких коштів», - основна теза, яку вони відстоюють у суді.

При цьому потерпілі не проти зміни запобіжного заходу під грошову заставу, яка в цьому випадку рівнозначна сумі збитків, – 10 млн. грн. Але водночас не виступають з акціями протестів до органів влади, які могли б допомогти суттєвіше, ніж судова тяганина.

Іван Телішевський, представник близько 30 потерпілих:

Мусимо брати участь у новому судовому розгляді, хочемо ми того чи не хочемо. Наша позиція не змінилася. Саме за нашим клопотанням справа направлялася на додаткове розслідування. Для того, щоб притягнути до відповідальності інших осіб, причетних до цієї афери.

Ви вважаєте, що під час нового судового розгляду можна притягнути інших учасників афери?

Притягнути інших осіб можна лише на додатковому розслідуванні. Якщо ж буде прийнятий новий кримінально-процесуальний кодекс, то це може унеможливити повернення на додаткове розслідування. Тоді не знаю, яким чином можна притягнути інших осіб на стадії судового розгляду, бо не буде такого поняття "досудове слідство" і не буде поняття "порушення кримінальної справи". Тому поки що не зрозуміло, як буде.

Відповідно до нині чинного КПК, справа має повертатися на дорозслідування, це очевидно. Рано чи пізно це питання знову постане. Іншого виходу не буде, прокурор сам змушений буде ставити це питання.

Нас не влаштовує пред’явлення обвинувачення не повному складу злочинної групи.

Тобто фабула обвинувачення сформульована неправильно, чітко не виписані ролі кожного з учасників. Двоє розшукуваних узагалі відсутні у фабулі обвинувачення.

Але ж є збудований будинок…

Будинок є, і є власники квартир.

Чи реально повернути ці квартири людям?

Не знаю.

Тобто у цьому плані потерпілі нічого не роблять? 

Кримінально-процесуальний кодекс передбачає дослідження доказів, подання доказів, витребування доказів, призначення експертиз і здобуття інших доказів у встановленому законом порядку.

Головне все ж для потерпілих - отримати квартири або повернути кошти. На Вашу думку, це реально зробити через ці всі затягування?

Затягування, звичайно, не йде на користь. Єдина мета у потерпілих – це захист їхнього порушеного права, а воно полягає в заподіянні матеріальної шкоди. Якщо буде з чого стягувати, то реально, якщо не буде – то нереально. Можна мати рішення суду і не мати грошей. Так дуже часто буває.

Чи змінилася позиція потерпілих щодо запобіжного заходу підсудним І.Борецькому та І. Куриляк, які вже 5 років під вартою без вироку?

Не змінилася. Суд вирішує, чи перебувати їм під вартою, але ми і далі вважаємо, що звільнення їх з-під варти перешкоджатиме встановленню об’єктивної істини. Але не заперечуємо проти грошової застави в розмірі суми позовів.

Потерпілі вважають, що Борецький чи Куриляк можуть втекти після цього всього?

Тікати вже не будуть за таких обставин, бо вже відбули більшу частину. Звичайно, це погано, коли людина сидить 4 чи 5 років під вартою. Ми також цим стурбовані. Але тут є суперечність в інтересах. Якщо ще ці двоє скриються, то що тоді? 

Підсудні – теж потерпілі.

Заручниками ситуації є як пайовики, які втратили свої кошти, так і підсудні, які 5 років перебувають за ґратами без вироку суду. Між іншим, нагадаємо, що в нашій країні існує поняття "презумпція невинуватості", однак практика українського права повсякчас демонструє зовсім іншу реальність. Ігор Борецький та Ірина Куриляк відсиділи по 5 років без вироку. Цей термін буде враховано в разі визнання вини. Але хто і як зможе компенсувати ці роки, якщо їх усе ж буде виправдано – питання риторичне.

Вголос уже писав про історію Ігоря Борецького, як він потрапив на фірму і що з цього вийшло.

На це підприємство його привів однокурсник по факультету журналістики Юрій Кавецький, який був засновником фірми. Він, зокрема, запропонував І. Борецькому стати директором ПП, пояснивши, що власник фірми Олександр Тихонов і він зі всім не справляються. Ігор Борецький, не маючи необхідного досвіду в цій сфері, погодився на цю пропозицію, через запевнення, що йому у всьому допомагатимуть. "Твоя робота – просто виконувати вказівки Тихонова і ставити деякі підписи", - пояснював Кавецький.

Батько двох малолітніх дітей, який на той час працював лише продавцем у магазині будматеріалів, розцінив це як хороший шанс і змогу утримувати сім’ю. Крім цього, йому пояснили, що в Олександра Тихонова вже є досвід у будівництві: він був засновником і керівником декількох інших фірм, не тільки у Львові.

Таким чином у вересні 2004 року Ігор Борецький став директором ПП «ІМК». Він зустрічався з людьми, пояснював їм усі перспективи справи, оскільки сам у це щиро вірив. І не дивно – роботи ж таки тривали. Однак вказівки щодо всіх операцій із грошовими коштами і дозволами на будівництво давав Олександр Тихонов, який у цей час офіційно значився лише заступником директора. Усі кошти Борецький передавав Тихонову, про що свідчили відповідні фінансові документи, завірені бухгалтером фірми І.Куриляк.

У грудні 2005 року Ігор Борецький, побачивши проблеми на фірмі та затягування з проведенням робіт, звільнився. Після цього офіційним директором ПП став сам Тихонов. Відповідно, всі фінансові документи залишились у нього.

Щоб якось прогодувати сім’ю, Ігор Борецький взяв у кредит автобус і почав працювати водієм маршрутного таксі.

Після порушення справи (через півроку після звільнення) І. Борецький виступав у ній як свідок, відвідував усі допити і з’являвся на перший же виклик. Це підтвердив і колишній старший слідчий головного слідчого управління ГУ МВСУ у Львівській області, яке розслідувало справу ПП «ІМК», Богдан Михайлів.

Однак, попри це, слідчі визнали його членом злочинного угруповання, інкримінували шахрайство і винесли постанову про арешт. «Борецький з’являвся на всі допити, сприяв досудовому слідству. Але це тяжкий злочин, а стаття ККУ передбачає арешт. У деякій мірі я думав і про його безпеку, щоб обурені пайовики не заподіяли йому фізичної шкоди», - пояснив Богдан Михайлів. Не на диктофон екс-слідчий зізнався, що рішення взяти під варту Борецького і Куриляк не приймав самостійно.

Адвокат Ігоря Борецького Зіновій Москвіта переконує, що в ході судового слідства вини його підзахисного в шахрайських діях не було доведено. За його словами, про це свідчить попереднє рішення Франківського суду, який спрямував справу на дорозслідування, оскільки не зміг чітко встановити вини ні Ігоря Борецького, ні Ірини Куриляк.

«У рішенні Франківського суду було сказано: досудовим слідством не зібрано переконливих доказів. А значить, вони не здобули свого підтвердження в судовому засіданні. Тобто навіть з цієї постанови видно, що на сьогодні немає достатніх підстав говорити, нібито вони вчинили шахрайські дії, а тим більше в складі організованої злочинної групи», - наголосив адвокат.

Попри це, суд неодноразово відхиляв клопотання адвокатів підсудних про зміну запобіжного заходу, мовляв, вони у якийсь спосіб можуть впливати на розгляд справи.

Навіть звернення 30 журналістів до Апеляційного суду та особиста порука 4 відомих у Львові працівників ЗМІ не переконали суд відпустити Ігоря Борецького з-під варти.

«В апеляційний інстанції ми кричимо, що 5 років немає вироку, а вони сидять під вартою. І суд при цьому знову повертає все на новий розгляд, розуміючи, що це знову затягнеться мінімум на 2-3 роки. А люди залишаються під вартою. На жаль, ніхто з судових органів не хоче брати на себе відповідальність, щоб вирішити на підставі закону питання зміни запобіжного заходу. У даному випадку районний і апеляційний суд один на другого киває і ніхто не хоче взяти на себе відповідальність. І всі при цьому розуміють, що питання загнане в глухий кут», - наголосив адвокат.

Судовий тероризм

Недосконалість українського законодавства дозволяє тримати людину без вироку необмежений термін. Цю ситуацію може дещо виправити новий Кримінально-процесуальний кодекс, якщо він буде прийнятий.

За словами Зіновія Москвіти, після стількох років тримання під вартою без вироку суду його підзахисний психологічно зламаний. Особливо прикро те, що особи, які з ним сиділи і були засуджені до 7-8 років, уже на волі, бо щодо одних застосували амністію, другим скоротили термін, іншим ухвалили умовно дострокове звільнення.

«Тому це утримання можна трактувати як тиск на нього, щоб він визнав свою вину. Наразі я стримую його від таких дій. Людина не бачить світла в кінці тунелю. Це не місце позбавлення волі. Це слідчий ізолятор, де тільки півгодини вдень прогулянки. В одному закритому просторі сидять 15 – 20 чоловік. І щодня те саме. 5 років», - наголосив Зіновій Москвіта.

Вину чи невинуватість підсудних, звичайно, визначить суд. Але зазначимо: вони не тікали від слідства, не тікали від суду, грошей не привласнювали, принаймні в суді не змогли довести протилежного. Які ще підстави потрібні, щоб змінити їм міру запобіжного заходу?

Об’єктивного вироку не буде

Адвокат Зіновій Москвіта вважає, що суд навряд чи об’єктивно підійде до вирішення питання щодо наявності чи відсутності вини.

«Який суд візьме зараз на себе сміливість сказати: ми розібралися, доказів не знайшли - Борецький не винен у шахрайстві? При цьому він 5 років перебуває під вартою. Поли ж ми дійдемо до вироку, то це може бути і 6, і 7 років. Тобто вже наперед можна сказати, що який би вирок не виніс суд, він усе одно буде необ’єктивним стосовно вини», - розмірковує він.

Якби Борецький визнав свою вину, то, за словами адвоката, ситуація була б іншою: «Суд сказав би: вину доказано, стаття – від 5 до 12 років, відбув 5 років, тоді так. А він вину не визнає, і доказів, на мій погляд, не здобуто жодних про шахрайські дії зі сторони Борецького».

«Тому навіть важко собі уявити, що суд визнає його винним і засудить до певної міри покарання. Тож коли б цей вирок не був – він буде необ’єктивним», - переконаний Зіновій Москвіта.

Крім цього, за його словами, суд зараз вимушений на прискорення завершення справи, а коли справа розглядається у спішному порядку, то завжди якісь нюанси не враховуються.

«А це і встановлення справжніх винуватців, розшук тих, хто переховується, встановлення співвласників. Це все можна зробити, якщо справу передати на дослідування, а арештованих випустили з-під варти. Тобто, ви собі досліджуйте 1, 2 – 5 років, люди займаються собі своєї діяльністю, працюють, живуть. Закінчили справу, люди прийшли на суд, доводять свою невинуватість», - зауважив авдкоат.

20 жовтня Франківський районний суд розпочне розгляд справи з нуля...