Найкориснішою справою, яку українська Верховна Рада спромоглася зробити за останній час, стало продовження мораторію на виселення мешканців гуртожитків. Мораторій закінчувався 1 жовтня 2011 року. І вже 2 жовтня сотні тисяч мешканців українських гуртожитків – в середньому населення невеликого обласного центру(!) – могли б опинитися просто на вулиці.

Законопроект із довгою назвою "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо правового удосконалення забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків)", прийнятий 8 вересня у другому читанні і в цілому, продовжив мораторій на таке виселення на три роки.

Проблема тільки в тому, що ці три роки можуть пролетіти, як три дні. І у 2014 році ці самі люди опиняться перед тією ж проблемою – їм знову скажуть забиратися на вулицю. Тому саме по собі продовження мораторію нічого не вирішує.

Законопроект, з одного боку, пропонує кардинальний варіант виходу із цієї ситуації – розробити спеціальну урядову програму і віддати всі гуртожитки у комунальну власність для подальшої безкоштовної приватизації мешканцями.

Гуртожитки державної форми власності або ті, які були включені у статутний фонд підприємств, більша частка у яких належить державі, мають передаватися у комунальну власність безкоштовно.

Якщо ж частка держави у підприємстві відсутня, або є меншою за 50 відсотків, то гуртожитки такого підприємства підлягають викупу. Після цього люди можуть починати безкоштовну для них приватизацію.

Єдина проблема цього закону – у ньому не передбачено виділення конкретної суми грошей з державного бюджету на таку передачу. Хоча за найскромнішими підрахунками, на це потрібно 1,2 мільярда гривень (по 600 мільйонів на кожні два наступні роки).

Ці кошти мають піти на те, аби зробити гуртожитки, багато з яких сьогодні перебувають у плачевному стані, елементарно придатними для проживання. І вже після того їх можна буде передавати у комунальну власність і приватизовувати.

Таким чином правовий документ, який дозволяє приватизацію гуртожитків сьогодні є, але я, як один із його авторів, вважаю, що реалізація цього закону – поки що під великим сумнівом.

Аналогічний закон було прийнято у 2008 році. Тоді він також продовжив мораторій на виселення на три роки і зобов’язав уряд розробити програму для приватизації гуртожитків.

Втім, попередній Кабмін цього не зробив. Теперішній також мав півтора року, щоб працювати за старим законом, але за той час і він не перейнявся цією проблемою.

Тестом на готовність нинішньої влади вирішити це болюче питання стане проект бюджету, який Верховна Рада має розглянути уже в жовтні. Якщо там буде передбачена сума в 600 мільйонів гривень на 2012 рік – є шанс, що проблему можна буде закрити раз і назавжди.

Але якщо уряд Азарова не виділить потрібних грошей – дуже скоро, вже в жовтні, тисячі мешканців гуртожитків матимуть вагомі причини вийти перед стіни Кабміну, під адміністрацію президента з вимогою дати їм шанс на нормальне життя.

Для цього навіть не треба чекати чергового закінчення мораторію на виселення у 2014 році, а зразу виходити з протестом.

Тому зараз з’явився новий шанс, щоб нарешті забути про таке явище, як "феодалізм 21-го століття", при якому власники гуртожитків можуть виставляти людей за двері їхніх помешкань. Цей шанс не варто втрачати. Адже три роки пролетять буквально з блискавичною швидкістю.

Віктор Матчук, народний депутат, партійна група "Наша Україна", для УП