Ассоциация помощи пострадавшим инвесторам

Загальнодержавна програма реформування житлово-комунального господарства живе своїм життям, профільні органи центральної та місцевої влади - своїм, а споживачі та підприємства ЖКГ перебувають там, куди боги не спускаються.

Є така програма

Будь-яка реформа комунальної галузі, повинна в кінцевому результаті вирішити, як мінімум, три основні завдання: населенню - надати якісні послуги за прийнятні гроші, підприємствам галузі - забезпечити рентабельність і можливість оновлювати основні фонди, державі - скоротити бюджетні витрати. Формально цим критеріям відповідає головний реформаторський документ в галузі - «Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009 - 2014 рр. (далі - Програма), введена в дію в червні 2009 року Законом України № 1511-VI. На відміну від попередньої програми, розрахованої на 2004 - 2010 рр., у новій закріплені принципи, без яких важко було б уявити собі реформування галузі в цілому. Йдеться, насамперед, про задекларований перехід на економічно обгрунтовані тарифи на комунальні послуги та прозорості їх формування, розвитку державно-приватного партнерства, а також спільної відповідальності центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за поліпшення якості послуг ЖКГ та стан галузі в цілому. Основними завданнями, задекларованими в Програмі, є: розвиток державного регулювання діяльності природних монополій, які діють в ЖКГ (централізоване тепло-і водопостачання, централізоване водовідведення), створення конкурентних умов на ринку обслуговування житла, залучення інвестицій в галузь, а також залучення громадськості до формування житлової політики та реформування ЖКГ.

З моменту затвердження Програми пройшло майже 2,5 роки, термін цілком достатній, щоб підвести підсумки її виконання. Втім, перед тим, як говорити про результати, відзначимо те, чого, нажаль, не виявилося в тексті програми, а саме - визначення відповідальності учасників галузі за свої безпосередні функціональні обов&lquot;язки. Простіше кажучи, нічого не сказано про те, що населення може і далі практично безкарно або не платити, або затримувати платежі, виробники (постачальники) послуг - можуть надавати неякісні послуги, а влада також безкарно - затверджувати тарифи, які не покривають навіть собівартості послуг. На жаль, саме перераховані недоліки, багато в чому визначили ефективність реалізації окремих положень програми.

БезЗаконня

Проміжний аналіз реалізації «законодавчої» частини Програми, тієї її частини, яку планувалося реалізувати до кінця 2011 року, свідчить про дуже слабкі мотивації влади в проведенні реальних реформ в галузі.

Досягнень не багато, але все ж вони є. Головне з них - прийняття у 2010 році Закону «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України». Правда, сама Нацкомісія була створена тільки в липні 2011 року указом Президента України № 743/2011. Створення цього органу багато хто чекав з надією на вирішення головного питання галузі - запровадження економічно обгрунтованого тарифоутворення. На жаль, поки що до цього далеко, а, отже, і ефективність роботи Нацкомісії - під великим питанням.

Частина нормативних документів, запланованих до прийняття, в рамках Програми знаходиться на фінальній стадії підготовки. Наприклад, нова редакція Закону України «Про об&lquot;єднання співвласників багатоквартирних будинків» прийнята влітку 2011 року в першому читанні, правда майже з річним відставанням від плану. Проект «Програми поводження з твердими побутовими відходами на 2011-2016 рр.» розроблений, але не прийнятий Кабміном, тому поки діє застаріла версія Програми, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 4.03.2004 р.

На суд громадськості також винесено проект концепції «Національної стратегії теплозабезпечення населених пунктів України до 2030 року».

Промахів у законодавчій сфері більше і вони більш істотні. Розроблений в 2009 році проект Закону України «Про централізоване водопостачання» до цих пір не прийнятий Кабінетом Міністрів і шансів на його затвердження, на думку експертів, в найближчому майбутньому небагато. У кращому випадку, після виборів 2012 року буде розроблена нова версія цього законопроекту. Один з основоположних документів - проект концепції адресного надання пільг населенню - не розроблений зовсім, хоча, згідно з Програмою, цей документ повинен був з&lquot;явитися ще в 2010 році. Така ж доля спіткала «Галузеву програму метрологічного забезпечення обліку та якості тепла і води», а також «Порядок доступу виробників теплової енергії до будинків ОСББ». Ще один важливий документ, передбачений в рамках програми, проект Закону України «Про корпоратизацію підприємств житлово-комунального господарства України», який повинен був стати важливою складовою майбутньої інвестиційної політики в галузі, хоча і був внесений до парламенту народними депутатами Рибаком і Поповим, так і не був прийнятий. Те ж саме сталося з проектом Закону України «Основи державної житлової політики в Україні», який був внесений до парламенту ще в 2009 році, але не отримав підтримки народних депутатів. Крім перерахованих нормативних нововведень, у ЖКГ України не були впроваджені обов&lquot;язковий технологічний облік води на всіх ділянках видобутку, транспортування і постачання споживачам та система управління якістю.

Таким чином, значна частина дійсно важливих документів поки так і не стала предметом обговорення на засіданнях Уряду і Парламенту або з політичних причин не були затверджені або були зняті з розгляду. Тому в Україні продовжують діяти старі нормативи і правила, в першу чергу, це стосується, правил користування тепловою енергією і центральним водопостачанням.

Слово не діло

Цифрові показники дають більш виразну картину того, наскільки ми відстаємо від графіка реформування галузі. Впевнене зростання спостерігається тільки в кількості ОСББ: до кінця 2011 року їх число досягне 14,5 тис., до кінця 2012 року - близько 20 тис., а до 2014 року - більше 45 тис. Така офіційна статистика та плани влади. Судячи з кількості заяв влади про ОСББ, вона свято вірить у те, що чим їх більше, тим швидше закінчиться реформа, забуваючи при цьому робити інші важливі кроки. Втім, як нові так і старі ОСББ сьогодні перебувають у «підвішеному» стані, оскільки, як правило, не мають автоматичних прав на землю, прибудинкові території та сходові клітини. Поки держава або місцеві ради не проведуть у житлових будинках ОСББ капітальних ремонтів, і не передадуть будинку на баланс об&lquot;єднань, говорити про якусь їх самостійність не доводиться.

Таким чином, державні витрати на ОСББ доведеться тільки збільшувати. За різними оцінками, тільки на первинні капремонти необхідно виділити не менше 200 млрд грн (мінімум 1 млн грн на кожну з 200 тис. житлових будівель). Держава ж, згідно з програмою, до 2014 року розщедриться на ці цілі всього на 10 млрд грн з них 3,4 млрд грн розділять в 2012 році. Цього вистачить в кращому разі на 3,5 тис. будинків. Це притому, що в передачі на баланс будівель вже зачекалися мінімум мешканці вдесятеро більшої кількості об&lquot;єктів. Поки ж суха статистика за підсумками 2010 року зафіксувала недофінансування статей «стимулювання реконструкції і капремонтів житлових будинків із застосуванням енергозберігаючих технологій» (100 млн грн замість запланованих 227,2 млн грн і «державна підтримка проектів капітального ремонту будинків для передачі ОСББ» (115 млн грн замість запланованих 685,4 млн грн).

Перехід на ринкове тарифоутворення - один великий статистичний мінус. Перш за все, на ринкову ціну на газ для населення. Її підвищення на 50% в 2010 році не дало бажаного ефекту для підприємств теплокомуненерго, а також інших комунальних компаній. Вони, як і раніше, змушені витрачати на виробництво послуги з передачі тепла і розподілу води більше, ніж за це платить населення. У 2011 році середній рівень покриття тарифом витрат на виробництво тепла та гарячої води в Україні склало 75,8%, що нижче, ніж аналогічний показник в 2010 році - 78,8%. Не кращим чином ситуація з покриттям тарифу на водопостачання: відповідно, 74,3% в 2011 році проти 76,2% в 2010 році. Ледь помітний прогрес у зростанні покриття тарифом витрат на утримання будинків - 91,8% проти 91,1%. При цьому показово, що середній рівень оплати населенням послуг з теплопостачання в 2011 році виріс до 108,8%, в той час, як в 2010 році він становив 95,9%.

Очевидно, що такі статистичні чудеса на тлі відсутності загального прогресу в галузі свідчать про неправильно економічно обгрунтуванні тарифи. Різницю в покритті тарифів повинен забезпечувати бюджет, але робить він це не вчасно і не в повному обсязі, що призводить до нарощування боргів, відсутності можливості проводити модернізацію основних фондів. А значить - до збільшення кількості аварій у мережах, фактичних втрат води та теплоносія, витрат на екстрені ремонти. Що стосується прибутковості комунальних підприємств, то в сьогоднішніх реаліях це, швидше, міфічна категорія. Якщо так піде і далі, то плани уряду, згідно з яким перші рентабельні підприємства повинні з&lquot;явитися в 2011 - 2012 рр. ще довго залишаться лише на папері. Також слід згадати, що зберігається висока енерговитратність підприємств вітчизняного ЖКГ. Наприклад, передбачені в Програмі питомі витрати енергії на відпустку тепла в 2010 році реально склали 175,2 кг/Гкал, при запланованих - 169,7 кг/Гкал. У 2011 році ситуація не покращилася: при запланованих 167,2 кг/Гкал, підприємствам галузі не вдалося досягти позначки менше, ніж в 170 кг/Гкал.

У підсумку, інвестори зовсім не задивляються на галузь: відсутність виразних перспектив впровадження ринкового тарифоутворення не дає можливості прорахувати економіку окупності вкладень. Незважаючи на те, що прийнятий Закон України «Про особливості концесії та передачу в оренду об&lquot;єктів житлово-комунального господарства», концесії можна перерахувати по пальцях. При цьому рідкісні приклади роботи концесіонерів поки не дуже вдалі. Концесіонери не поспішають виконувати всіх взятих на себе зобов&lquot;язань, вимагаючи, перш за все, гарантій встановлення економічно обгрунтованих тарифів, а місцева влада правдами-неправдами вимагає інвестицій у комунальне господарство без будь-яких рухів назустріч по тарифах.

Очевидне неймовірне

Житлово-комунальне господарство України є, мабуть, найбільш складною галуззю для реформування. Для того, щоб її успішно реалізувати, необхідно дотримуватись балансу інтересів між споживачами і постачальниками, приватним бізнесом і державними інтересами, соціальним навантаженням і комерційною вигодою, і, нарешті, між місцевими «хотіннями» і пріоритетними «Ц.У.» із Києва. В українських реаліях досягти такого балансу поки, на жаль, неможливо, - аж надто різновекторними виглядають інтереси основних дійових осіб.

Щоб зрушити реформу з рівня самомилування окремими кількісними показниками, необхідно вирішити більш основну проблему реформ - одночасно впровадити механізм формування економічно обгрунтованих тарифів і механізм відповідальності за якість наданих послуг.

Сьогодні постачальники можуть безкарно надавати неякісні послуги і не нести за це відповідальності завдяки своєму монопольному становищу на ринку і відсутності чітких санкцій, прописаних в законодавстві. Перелік можливостей по впливу на громадян-неплатників також досить обмежений. До них можна віднести лише поправки до законодавства про судочинство, згідно з якими суд може розглядати справу комунального боржника протягом трьох днів без його повідомлення. Однак, наприклад, нарахування пені за борги - хоча є відповідний закон - все ще не відбувається через відсутність відповідного кабмінівського порядку. А будь-які норми в проектах Житлового кодексу або законопроекті про захист прав кредиторів, які орієнтовані на доведення рівня платежів за послуги до 98 - 100%, в багнети зустрічаються громадськістю. Постійні оглядки влади на реакцію електорату щодо підвищення тарифів також можна вважати безвідповідальністю. Адже чим довше тарифи не відповідають економічно обгрунтованому рівню, тим більше витрати на компенсацію різниці з бюджету.

Завдання на найближчі роки, які влада сама перед собою поставила, - досить амбітні. За короткий проміжок часу до 2014 року потрібно буде гармонізувати наше законодавство у комунальній сфері з європейським. Щоб західні компанії могли брати участь у концесійних конкурсах без ризику бути обдуреним українською стороною. Крім того, повинна бути завершена масштабна кампанія з формування регіональних програм розвитку комунальної галузі. Саме на них будуть «нанизуватися» інші завдання - і створення бази нових технологій для роботи в «комуналці», перехід ЖКГ на альтернативні джерела енергії. Але головним викликом законодавчого блоку стане розробка стандартів якості послуг та встановлення їх мінімальної вартості. Про цей камінь доведеться розбити списи не одному десятку лобістів, які будуть вимагати занижувати якість і завищувати ціни.

Втім, дуже сумнівно, що всі перераховані ініціативи будуть реалізовані в повному обсязі і в стислі терміни. Відставання і по формуванню законодавчих основ для комунальної реформи, і за кількісними показниками планових змін в галузі демонструють, що держава особливо не турбує ні рентабельність підприємств, ні добробут громадян. Таким чином, реформування ЖКГ ризикує з часом перетворитися на «річ у собі», оскільки не принесе відчутної користі учасникам ринку. Реформа може вийти, якщо це буде вигідно всім, в першу чергу - владі. А от як цього досягти - зовсім інша історія...