Еще по теме:

назад до фільтрів

Реформа відносин у ЖКГ: орієнтуємося на сусідів
Вересень 02, 2011 

В Україні часто говорять про те, що реформа ЖКГ в країні затягнулася, пророкують, що кінця цим реформ не буде, і весь час кивають у бік «успішного досвіду Польщі та країн Прибалтики». ІА «Україна Комунальна» вирішило дізнатися про суть реформ в цих країнах: скільки часу було витрачено, які підходи використовувалися, яких результатів досягнуто і чим цей досвід може бути корисний для нас.

А починалося все однаково
Звичайно, реформу ЖКГ цілком охопити практично нереально, тому зосередимося поки на реформі відносин учасників житлово-комунальної сфери.

Аналізуючи тему, нескладно зробити висновок, що для всіх, тоді ще соціалістичних країн ближнього зарубіжжя, а тим більше для країн пострадянського простору, причина необхідності перегляду відносин у житлово-комунальній сфері була спільною - відсутність ресурсів у держави на утримання і ремонт зношеного житлового фонду і мереж.

Саме тому практично в усіх колишніх соціалістичних країнах у перехідний період - у 90-ті роки минулого століття - відбувалася приватизація житла та перехід в приватні руки компаній - природних монополістів. Але при цьому держава якось нечітко сформулювала правила гри на ринку, що утворився. Він став неконтрольованим, що призвело до створення приватних монополій. ЖЕКи та подібні їм комунальні організації, які і до того були не зовсім ефективні, стали збитковими, тому якість послуг значно знизилася. Природні монополісти стали завищувати тарифи, користуючись відсутністю механізмів їх регулювання. Звичайно, невдоволення населення зростала. Влада змушена була щось робити...

Польський приклад
Як вже зазначалося, найбільш вдалим для нас досвідом реформування ЖКГ багато фахівців вважають досвід Польщі і прибалтійських країн. «У цих країнах система взаємовідносин в ЖКГ вибудовується протягом останніх 20 років, і вже дала позитивні результати, - коментує заступник керівника проекту IFC «Енергоефективність у житловому секторі України» Софія Лінн. - Там розвинені ринкові механізми - вже давно розібралися, хто продавець, а хто покупець, і визначилися з рівнем їх відповідальності».

Почнемо з Польщі. У країні до 90-х років існували житлові кооперативи - структури, аналогічні нашим ЖЕКам, - а уряд контролював комунальні тарифи. Загалом, все як у нас.

«Польща провела реформу ще в 90-ті роки, - конкретизує Дмитро Корчак, керівник Київського центру сприяння розвитку ОСББ. - З 1994 по 1997 роки було прийнято низку законів, головним з яких був Цивільний кодекс з ЖКГ».

Основна реформа в Польщі пройшла протягом п&lquot;яти років. Її можна розділити на три складові:
1. Адміністративні зміни: були прийняті досить жорсткі закони про місцеве самоврядування та ліквідації ЖЕКів. Мешканці багатоквартирних будинків отримали право безпосередньо укладати договори з постачальниками послуг. Тарифна політика стала предметом договірних зобов&lquot;язань між постачальниками і споживачами послуг, в яку держава не втручалася. Підвищення тарифів стало невигідним для постачальників, адже це призвело б до розриву договірних зобов&lquot;язань в односторонньому порядку і судовий розгляд, що загрожує природному монополісту правовими і фінансовими витратами.

2. Був законодавчо закріплений інститут керуючих компаній та визначено вимоги до житлових товариств (аналог ОСББ). Закон про власність на житло чітко регулював діяльність цих товариств. Товариства діяли як юридичні особи, стали замовниками послуг і ресурсів, внаслідок чого стали виникати ринкові відносини в сфері ЖКГ, що, в свою чергу, могло призвести до конфліктів через нерозвиненість ринку. З цієї причини в країні почали діяти громадські організації, що захищають права членів товариств.

3. На законодавчому рівні було введено сертифікацію керуючих компаній. Ліцензію на діяльність КК видавала держава. І для компаній, що працюють на цьому ринку, позбавлення ліцензії загрожувало крахом. Тому вони були зацікавлені в наданні якісних послуг.

Як бачимо, створення ринку комунальних послуг стимулювала сама держава, тому що розуміли, що впоратися із зношеним житловим фондом та мережами за кошти держбюджету буде нелегко.

Незайвим буде відзначити, що викуп житла у держави супроводжувався в Польщі широкомасштабною приватизацією прибудинкових територій і землі під житловими будинками.

Розвитку реформи у взаєминах у ЖКГ сприяла не тільки законодавча діяльність держави. Існувала зацікавленість і з боку банків, які бачили свою вигоду і відчували підтримку з боку уряду країни. Комерційні і державні банки надавали кредити житловим товариствам для модернізації житлового фонду. Вони давали кредити з низьким відсотком (2-10%) під гарантію повернення через тарифну політику. Крім того, товариство могло виграти грант, і отримати від держави фінансування на покриття відсотків по кредиту.

За п&lquot;ять перших років реформи поляки чітко відрегулювали взаємини у сфері ЖКГ. Після цього в країні різко збільшилася кількість житлових товариств. Станом на 2005 рік їх було близько 107 тис. Сьогодні в Польщі в житлових товариствах перебуває приблизно 98% багатоквартирних будинків, і про глобальні проблеми в сфері ЖКГ поступово забувають...

Прибалтика: повільно, але впевнено
На пострадянському просторі успіху в реалізації реформ, рівень якого можна оцінити за розміром інвестицій в галузь і думкою споживачів, вдалося досягти тільки прибалтійським країнам, вважає Олена Бабак, директор ТОВ «Інститут місцевого розвитку».

Але, на думку фахівців, закінченою реформу відносин у сфері ЖКГ можна вважати лише в Естонії.

По-суті, реформа ЖКГ Естонії, яка зайняла близько десяти років, мало чим відрізнялася від польського сценарію. Перші квартирні товариства (знову ж, аналог наших ОСББ) стали з&lquot;являтися там в 1996 році. Організовувалися вони за підтримки держави, і навіть у наказовому порядку: мешканці вступали в товариства і розпоряджалися будинком самі, або в управління приватній компанії будинок передавала держава. Це стимулювало жителів до дій.

Товариства мали статус колективного власника. Насамперед, вони встановлювали лічильники води, тепла, газу і починали самі виставляти рахунки мешканцям, виходячи з реального споживання, залишаючись натомість некомерційними організаціями.

Стрімко приватизувалися ЖЕКи. Цього уряду вдалося досягти, поставивши ультиматум: або збиткові ЖЕКи приватизуються, або будуть знищені. Помирати нікому не хотілося, тому приватні ЖЕКи вже незабаром стали активними гравцями на ринку нерухомості та комунальних послуг, і досить швидко витіснили державу зі сфери ЖКГ. Нащастя, уряд і місцева влада особливо не чинили опір, і навіть з радістю проблеми, що накопичилися, перекладали на плечі приватних компаній.

Питання по землі вирішувалися теж дуже жорстко: хочете прибудинкову територію, вступайте в товариства, інакше віддамо її приватним інвесторам.

Змінилися і взаємини між споживачем і постачальником послуг. Останні надавали ресурси і послуги за цінами, які диктував ринок. Споживачі ж не могли не платити за спожиті послуги та ресурси.

«В Естонії з боржниками боролися дуже жорстко, - каже Василь Яструбинський, начальник Головного управління з питань цінової політики КМДА. - Крім емоційного тиску, який чинився з боку небайдужих членів квартирних товариств, змушених платити за несумлінного сусіда, існує чітка процедура стягнення боргів. Товариство на законних підставах може виселити неплатника і продати майно для погашення боргу».

У результаті, сьогодні випадків застосування таких санкцій стає все менше, адже ставлення естонців до житла, зобов&lquot;язань та боргів повністю змінилося.

Незабаром до підприємств комунального господарства Естонії стали виявляти інтерес закордонні інвестори. І наразі ЖКГ країни працює за правилами конкурентного ринку, на якому можуть працювати тільки ті, хто може працювати краще, швидше, дешевше.

Звичайно ж, комунальні платежі в Естонії та Польщі не можна порівняти з нашими, ціни іноді вище в десятки разів, але вони обґрунтовані, і люди розуміють, що платять за комфорт, про який ми поки тільки говоримо...

Навіщо винаходити колесо?
Здавалося б, навіщо Україні винаходити свої підходи в реформі ЖКГ, адже можна просто використовувати досвід Польщі та Естонії, тим більше що ми вже зробили багато схожого: давно передали житло і природні монополії в приватну власність, розробили масу законів, у тому числі і про ОСББ і т.д. В чому ж причини такого відставання?

Перша причина - адміністративна. Довгий час ми тупцювали на місці: проблеми ЖКГ були лише підмогою для популістських заяв чиновників, що обіцяють виборцям комфортне життя. Ефективної роботи комунальної сфери не можна очікувати від неефективної держави. Тому реформа ЖКГ неможлива без адміністративної реформи, яка, як відомо, у нас теж затягнулася.

Друга причина - недосконалість законодавчої бази та ставлення українців до чинного законодавства. У нас не завжди дотримуються навіть найжорсткіших законів. Та й контроль над їх виконанням залишає бажати кращого. Суди тягнуться роками і часто закінчуються не на користь потерпілого. Звідси й невіра людей в обіцяну законом «благодать», відсутність бажання розуміти суть і вигоди створення ОСББ та залучення керуючих компаній.

Але досвід сусідів показує, - найголовніше, що гальмує реформу взаємин у ЖКГ в Україні і, мабуть, у Росії - це менталітет жителів багатоквартирних будинків, соціалістична психологія яких ніяк не зміниться. Інертність жителів, небажання цікавитися тим, куди витрачаються їхні гроші, бажання жити по-європейськи, але небажання для цього щось робити - ось що значно гальмує реформу відносин у ЖКГ. Позиція «моя хата скраю» згубна для будь-яких ініціатив.

Українці та росіяни звикли, що вони платять за комунальні послуги копійки, і за ці копійки держава повинна забезпечувати їх усім необхідним. Це зручно, але сьогодні, на жаль, неможливо. У ЖКГ України роль держави стає менше, а ринкових механізмів - все більше. Ми повільно, але вірно йдемо по шляху більш спритних країн-сусідів. Тому, як би важко це не було, зрештою, доведеться прийняти ринкове правило, яке говорить, що вартість будь-якого товару повинна бути обґрунтована, а той, хто не платить - нічого не отримує.

Можливо, настав час придивитися до досвіду країн-сусідів, припинити державі скаржитися на жителів, а жителям - на державу і перейти, нарешті, до конструктивного діалогу, або хоча б прислухатися один до одного...

Євген Рідош, спеціально для ІА «Україна Комунальна».


Back Друк