Асоціація допомоги постраждалим інвесторам

Протягом всієї весни команда Януковича обіцяє середньому класу свій варіант гречки – іпотечне кредитування та доступне житло. Прем’єр-міністр Микола Азаров устиг у Facebook намалювати оптимістичні показники – 3% річних на 10–15 років, і вже цього року 35 тис. сімей отримують квартири. Не треба бути експертом, щоб зрозуміти: іпотека – чергове фіаско соціальної політики регіоналів, позаяк Україна не має умов для функціонування прогресивних форм кредитування населення.

Перше, що спало на думку, коли влада оголосила свої плани про 3–4-відсоткову ставку, – це не до снаги вітчизняній економіці. Саме в такій ситуації відгукується ганебне для держави, що декларує свою європейськість, місце у різних міжнародних рейтингах . Банкіри, встановлюючи відсоткову ставку, звертають увагу на стабільність, низькі ризики та здатність кожної країни захищати їхні інвестиції. Вони ґрунтуються на Звіті про глобальну конкурентоспроможність Світового економічного форуму, який включає в себе, зокрема, такі показники, як: інституційний розвиток країни (правові й адміністративні рамки, в яких окремі особи, компанії та уряд взаємодіють для забезпечення багатства); розвиток інфраструктури; охорона здоров’я; якість вищої освіти; ефективність ринку товарів і ринку праці; розвиток фінансового ринку; складність ведення бізнесу; застосування інновацій тощо.

Експерти так само не оминають увагою дослідження Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації щодо легкості ведення бізнесу, в якому показники України наразі гірші, ніж у багатьох африканських країн, охоплених переворотами та громадянськими війнами.

Так само аналізується Індекс економічної свободи від фінансової газети The Wall Street Journal та аналітичного центру The Heritage Foundation. В ньому автори зазначають про суттєві структурні обмеження, політичну нестабільність, втручання з боку держави у приватний сектор, загрозу експропріації, нерозвиненість фінансового сектору, бюджетний дефіцит, високий рівень корупції тощо.

Крім того, є ще чимало різних аналітичних звітів, які оцінюють рівень розвитку країни у тих чи інших галузях, найавторитетнішим серед яких є дослідження Transparency International щодо рівня корупції у країні. Зважаючи на те, що Україна стабільно перебуває у другій сотні майже всіх рейтингів, ніхто з банків не запропонує низького відсотка, зокрема, й на потреби іпотечного кредитування.

Крім того, мотивувати банки надавати іпотеку із доступними ставками має масштабність кредитування. Одна річ, коли цими фінансовими можливостями користується 1 млн мешканців країни, а інша – коли десятки тисяч, внаслідок чого такі програми стають непривабливими для банків з погляду заробітку). Відповідно до дослідження Світового банку щодо заощаджень, проведеного у квітні, менш ніж 10% українців змогли відкласти гроші за минулий рік. Навіть у Зімбабве ситуація трохи краща. Лише 8% співвітчизників взяли позику у фінансових інституціях, натомість у В’єтнамі цей показник становить 16%, а в Чорногорії – 22%. Це один із вироків соціально-економічної політики влади регіоналів – українці не мають змоги заощаджувати та брати в борг гроші. Отже, фінансовий ринок України надто вузький, щоб зацікавити банки розпочати довготермінові іпотечні програми на прийнятних умовах.

Економісти на Банковій та в уряді також, мабуть, підрахували і зрозуміли, що жоден адекватний банк за таких умов ніколи не дасть не те що 3–4%, а й навіть 8%. Тому за деякий час після помпезного оголошення про іпотечне кредитування урядовці намалювали формулу, за якою діятиме програма — позичальник платитиме лише 3%, а 13% компенсуватиме держава.

Микола Азаров гордо написав на власній сторінці у Facebook , що 35 тис. сімей скористаються програмою цього року, один із провідних економістів регіоналів Ірина Акімова порахувала, що вартість (також на цей рік) становитиме близько 1 млрд грн. Цей хід конем підтвердив припущення, що приватний сектор проігнорує заяви та заклики влади, тому державі доведеться (якщо вона таки не передумає втілювати цю іпотечну програму) взяти майже весь тягар на себе. А оскільки влада проілюструвала свою нездатність ефективно керувати державою, грошей у держскарбниці забракне на благі наміри Віктора Федоровича.

На початку недарма згадувалося про корупцію, тому що зростання цін і висока вартість товарів, послуг є наслідком цієї ракової хвороби. Іпотечна програма матиме економічний сенс і доцільність лише за умов низької корупції: коли забудовник не муситиме давати безліч хабарів, щоб отримати дозвіл на будівництво. Адже все це зменшує ринок будівництва, необґрунтовано підвищуючи внаслідок цього вартість житла . Тож маємо зачароване коло: керівники держави своїми методами управління сприяють посиленню корупції – корупція штучно збільшує вартість житла, на яку держава збирається видавати позики (з власної кишені) для населення. Це модель фінансового самогубства.

Наступним кроком реформатори від Януковича неабияк потішили обізнаних у ціноутворенні на нерухомість людей: Кабмін встановив нормативну вартість житла для Києва на рівні 7 тис. грн, Київської області та обласних центрів – 5 тис. грн, інших населених пунктів – до 4 тис. грн. Популістська ініціатива з метою перетягнути на свій бік людей, що сповідують цінності середнього класу, виллється новою хвилею зростання цін на житло. Що стане ведмежою послугою навіть тим нечисленним прошаркам населення, хто має якісь заощадження на придбання здешевленого (за підсумками кризи 2008 року) житла.

І наостанок, якщо навіть держава і знайде вільні кошти на кредитування під 3% для 35 тис. сімей та втілюватиме цю програму у таких масштабах, актуальним є питання: хто матиме змогу отримати ці доступні кредити? Знову ми згадуємо про захмарну корупцію, коли люди в нашій країні мають давати хабарі й за більш примітивні «послуги». Наприклад, мої знайомі в Херсоні мусили «віддячити грошима» за дозвіл встановити у квартирі багатоповерхового будинку автономне опалення. Годі й казати про отримання іпотеки з дуже низькими відсотковими ставками. Де гарантія, що ними не скористаються або друзі/родичі/знайомі чиновників, або не чисті на руку громадяни.

Отже, будь-які ініціативи з «покращення життя» в нашій державі треба розпочинати з корупції, а відтак обіцяти низькі податки, відсотки та інші невід&lquot;ємні складові нашого буття.