Еще по теме:

назад до фільтрів

Про «Марш під парасольками»
Квітень 24, 2012 

Олексій ГОНЧАРУК: «Радити людям вкладати кошти в довгобуди — це все одно, що пропагувати суїцид».

Про який інвестиційний клімат у країні йдеться, якщо інвестори свої права мусять відстоювати на вулиці. Жителі шести українських міст, які сподівалися покращити своє «квартирне» питання й інвестували кошти в незавершене будівництво, завтра вийдуть на «Марш парасольок». Ця акція — лише попередження, кажуть організатори. Якщо протягом місяця питання проблемних забудов не зрушить із місця, на вулицю вийдуть як мінімум 120 тисяч українців. Щонайменше стільки українських сімей, за даними ГО «Асоціація допомоги постраждалим інвесторам», заплативши за нове житло, залишилися безхатченками.

Напередодні маршу «Дню» вдалося поспілкуватися з головою громадської організації «Асоціація постраждалих інвесторів» Олексієм Гончаруком. Молодий чоловік сам є, як він каже, «проблемним» інвестором. Юрист за фахом, він уже понад три роки оббиває пороги органів державної влади, і — дарма. Його омріяна й оплачена квартира на вулиці Київській в Обухові як була у стадії проекту, у такій стадії й залишилася. Спочатку він пробував самотужки вирішувати проблему, ефект був нульовий. Тому вирішив заручитися підтримкою «родичів по нещастю» і створити громадську організацію. На скарги об’єднань, каже він, влада хоч якось реагує. Втім і в ГО, насправді, мало важелів впливу на вирішення «квартирного» питання. Усе, каже Гончарук, у руках парламентарів. Ні, йдеться зовсім не про те, щоб створити мобільну будівельну еліт-бригаду з 450 народних обранців, яка б добудувала всі 450 тисяч проблемних об’єктів по країні. Депутатам потрібно просто навести лад у законодавстві. Інакше, каже Гончарук, у лавах армії «проблемних» інвесторів щороку з’являтиметься щонайменше декілька сотень новобранців. А молоді сім’ї, які вирішили інвестувати в нове житло, не лише дітей, а й онуків виховуватимуть на зйомних квартирах.

— А чому, власне, є потреба виходити на вулицю? Ви справді переконані в тому, що протестні марші є дієвим інструментом у нашій країні?

— Ми хочемо, щоб з нами почали рахуватися як з суб’єктом процесу, як із 120-ма тисячами людей, проблема яких потребує негайного вирішення...

Крім того, є потреба привернути увагу можновладців до того, що є люди, які мають відповідати за те, що ці проблеми з’явились. Адже, відверто кажучи, нікого з винних сьогодні не покарано. Більше того, кримінальні справи у цьому питанні з величезною кількістю потерпілих на достатньо великі суми збитків розглядаються районними слідчими, які не мають ані кваліфікації, ані реальних можливостей для розслідування справ такого масштабу. І — очевидно — за таких умов сподіватись, що ці справи буде доведено до нормального логічного завершення не доводиться.

Звісно, за нормальних умов із цими проблемами треба сідати за стіл, виробляти позиції й вирішувати проблеми спокійно, без надриву, без лозунгів і транспорантів. І ми вже пробували так робити. Результат — нульовий. Нас, проблемних інвесторів, не поменшало, навпаки, — збільшилось. У нашій країні форми конструктивного донесення проблематики просто не працюють.

Публічність — це єдиний спосіб діалогу з владою. Бо за таких умов вона просто змушена відповісти на твої проблеми, інакше ж буде погано виглядати в очах електорату. Будемо відвертими, ми маємо надію, що хтось напередодні виборів вирішить скористатися нагодою «попіаритися» й допомогти нам у наших проблемах...

— Та чи справді допомогти, а не просто наобіцяти, пройти на вибори й забути? Адже останнім часом ми бачимо, що вуличні акції протесту провокують владу не на діалог, а на його імітацію.

— Ми маємо чималий досвід спілкування з владою через вуличні протести. І готові майже до всіх варіантів розвитку подій, тому прагматично підходимо до питання. Ми вимагаємо терміново скликати робочу групу при Кабміні. Якщо за місяць цього зроблено не буде, або ж зібрана робоча група не зрушить з місця нашу проблему, ми вийдемо на вулицю під час чемпіонату Євро-2012 і набагато більшою кількістю.

— У своїх вимогах ви пропонуєте затвердити постановою Кабміну перелік проблемних об’єктів, притягнути до відповідальності осіб, які завдали значної шкоди інвесторам... Ви вже маєте перелік таких об’єктів і список «потенційних» обвинувачених? Що об’єднує сьогодні всі проблемні недобудови (окрім «безквартирних» інвесторів, звісно)?

— Перелік є, список «злочинців» — також. Це все — результат накопичення інформації за три роки нашої діяльності. Важливо розуміти, що Асоціація — це не організація збоку, яка веде статистичний підрахунок. Усі ми — це і є проблемні інвестори. Кожен із нас вписав до переліку свій об’єкт і прізвище того «злочинця», з вини якого, як ми вважаємо, сталася проблема.

Сьогодні безпечно інвестувати в нерухомість майже неможливо. Існуючі механізми передбачають інвестування в цінні папери, які продаються посередником. Якщо ви потім хочете пред’явити якусь претензію, то ви сковані абсолютно непотрібними речами, як от строк пред’явлення до погашення...

Проблеми не вирішуються. Чому? Очевидно ж, що за допомогою молотка не можна рубати дрова. Чого ж ми хочемо обдурити логіку і зробити це? А давайте ще через страхові компанії будемо інвестувати в будівництво, через недержавні Пенсійні фонди (до речі, була така ідея)... Це маячня, такого немає ніде у світі. І абсолютно очевидно, звідки ростуть ноги у цих ініціатив. Це — не що інше, як прагнення забудовників оптимізувати свої податкові платежі через створення «прокладки» між ними та споживачем — професійного фінансового посередника, яким керує сам же забудовник. От і виходить, що я нібито віддаю свої гроші суб’єктові, який повинен контролювати забудовника. Але останній платить цьому суб’єктові заробітну плату. То, скажіть, може він об’єктивно його контролювати за таких умов? А в нас, за законодавством, виявляється, що таке можливо.

— Скандальна забудова на вул. Гончара в Києві теж є об’єктом вашої уваги? Ви захищаєте зараз інвесторів, які вклали кошти в цей будинок?

— Це — не зовсім наша проблема. Будинок не будується тому, що його спорудження загрожує руйнацією пам’ятки архітектури, а не через зловживання забудовника. Відверто вам скажу, не в свої справи ми намагаємось не втручатися. Роботи своєї вистачає.

Я не знаю, щоб хтось з інвесторів будинку на Гончара звертався в Асоціацію по допомогу.

Моя особиста точка зору — проблеми в інвесторів об’єкта по вулиці Гончара в Києві однозначно будуть. Адже навіть при найкращому для них варіанті об’єкт все одно ще деякий час будувати не будуть.

Корінь проблеми — в некомпетентності або ж у заангажованості людей, які дають висновки на етапі надання дозвільної документації на будівництво. Адже вже тоді люди мали б знати, що якусь шкоду може бути завдано тій пам’ятці. Тому треба притягувати до відповідальності тих людей, які надавали дозвіл на будівництво.

— Олексію, ваша особиста порада людям, які розмірковують над пайовою участю в довгобуді, — варто йти на цей крок чи ні? Якщо так, то за яких умов?

— У довгобуд — однозначно ні. Звісно, я як «проблемний» інвестор зацікавлений в тому, щоб знайшлися люди, які захочуть вкласти гроші в мій проблемний об’єкт, і таким чином з’явиться можливість добудувати його. Адже інакше цей проект просто вмре. Тому мені як людині, котра намагається мислити глобально над цією проблемою, не подобається, що ризики вкладення коштів у такі об’єкти надзвичайно великі.

Але, з другого боку, радити людям вкладати кошти в довгобуди — це все одно, що пропагувати суїциди. Рівень ризиків дуже великий. Тому й кредитувати ще довго ніхто такі об’єкти не буде. Банки не хочуть давати гроші «під повітря», вони не дають і ще довго не даватимуть іпотеки під довгобуд.

Насправді ми зараз пожинаємо плоди початку 2000-х років. Усі проблеми з довгобудами виникли не сьогодні. І стає проблемних інвесторів все більше й більше не тому, що «аферистів» побільшало, — ні. Та й будівництво житла в нас ведеться не так активно. Причина банальна і проста — вся «сіль» в законодавстві, з нього треба починати вирішувати проблеми. Відверто кажучи, далеко ж не завжди забудовник — це злодій. Бувають випадки. коли він прорахувався, криза тощо... І такі випадки треба теж державі передбачити.

Вирішити проблему, чесно скажу, надзвичайно просто, жодних надприродних здібностей не потрібно. Треба посадити на місяць трьох-чотирьох людей, дати їм заробітну плату та завдання — відпрацювати механізм вирішення проблеми. Але щоб був це вироблений, нормальний законопроект, переданий у Верховну Раду.

Алла Дубровик 

Ілюстрації

 


Back Друк